Віталій Сич
Головний редактор НВ
Справжні цінності
IKEA, Ryanair і H&M лише частково закривають зяючу діру в досягненнях президента — відсутність суспільної справедливості
Нещодавно журнал Новое время випустив традиційний рейтинг 100 найбагатших українців. У цьому списку найбільше мене вразили метаморфози, які відбулися з одним із міністрів часів президента Віктора Януковича.
Колишній міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський посів 11-те місце в рейтингу зі статком $636 млн. Це в 2,5 разу більше, ніж було у нього в 2013-му, останньому році президентства Януковича.
Цей зліт дивний тим, що ще недавно українські правоохоронці звинувачували Злочевського у скоєнні страшних фінансових злочинів на посаді міністра. Кількість папок з описом його злодіянь у Генпрокуратурі була незліченною, а одні лише збитки державі від несплати податків його компаніями особисто генпрокурор у публічному виступі оцінював у 1 млрд грн. Свої активи засновник Burisma Group Злочевський наростив, видаючи ліцензії на розвідку газу і газовидобуток своїм компаніям, будучи міністром природних ресурсів. Використовуючи футбольну термінологію, за часів Януковича він був гравцем і арбітром на полі одночасно.
Я був упевнений, що Злочевського ось-ось наздожене каральний меч українського правосуддя. У кращому для нього разі, думав я, він пішов по світу і ховається від Інтерполу десь у горах Парагваю, виїжджаючи в магазин на закупи в окулярах і з приклеєною бородою. З’ясувалося ж, що його більше ніхто не шукає, претензій до нього особливих немає, його активи в Україні множаться і дорожчають стрімкими темпами, а сам він, імовірно, живе у Дубаї.
Як таке можливо, запитаєте ви?
Слідкуйте за пальцями фокусника.
Одразу після Майдану Центральний кримінальний суд у Лондоні заарештовує $23,5 млн на рахунках компаній Злочевського, підозрюючи їх у злочинному походженні. Британські правоохоронці приїжджають до Києва по правову допомогу від українських колег, але ГПУ якимось чином видає адвокату Злочевського довідку, що його підзахисний не перебуває під підозрою і до нього немає офіційних претензій. Британці розводять руками, Злочевський отримує свої перші проблемні мільйони.
Але хіба можуть модний трикотаж і дешеві шведські табуретки зрівнятися з відчуттям справедливості?
Потім ГПУ то передає справу в поліцію, то повертає собі і навіть оголошує Злочевського в розшук у січні 2015-го. Але гроші вже пішли. Потім генпрокурор Юрій Луценко, прийшовши на посаду, на брифінгу заявляє, що від несплати податків компаніями Злочевського Україна втратила 1 млрд грн. За кілька місяців компанія Злочевського виплачує 180 млн грн податкових платежів. ГПУ справу закриває.
Одразу ж після цього журналісти помічають Злочевського у віденському ресторані в компанії Ігоря Кононенка, депутата від БПП і близького соратника президента. І викладають в інтернет фотографію. Кононенко стверджує, що це фотошоп.
І нарешті, Національне антикорупційне бюро встановлює, що частину ліцензій на видобуток газу компанії Злочевського отримали незаконно, і просить Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) анулювати ліцензії через суд. САП пропускає шестимісячний термін для подачі позову, посилаючись на нерозторопність іншого відомства.
Усе, до Злочевського претензій більше немає. Спритність рук і ніякого шахрайства. Можна знімати бороду і спускатися з гір Парагваю. Крім того, він злітає в рейтингу найбагатших українців і тепер майже входить у першу десятку.
Подібним чином покарання уникли всі високопосадові обвинувачені часів Януковича — Сергій Арбузов, Олександр Клименко, Сергій Курченко, Андрій Клюєв, Юрій Іванющенко, син Януковича Олександр тощо. Всі вони пішли крізь пальці української прокуратури й СБУ і навіть зуміли зберегти значну частину своїх активів в Україні.
Історія з виведенням з України грошей сім’ї Януковича і зовсім обурлива. Нещодавнє розслідування Схем (спільного проекту Радіо Свобода і телеканалу UA:Перший) показало, що 2 млрд грн із ліквідованого банку сім’ї Януковича були переведені в готівку і зняті підставними особами через банк, контрольним пакетом акцій якого володіє президент Петро Порошенко. На імена колишніх офіс-менеджерів і дизайнерів банку Януковича в банку Порошенка готівкою знімали по 40–80 млн грн.
Складно побачити збіг у тому, що підставні особи сім’ї Януковича обрали саме банк президента, який навіть не входить до 20 найбільших.
Керівництво банку та правоохоронці списали свою бездіяльність на рішення Печерського районного суду, який зняв арешт із цих рахунків. А якщо завтра якийсь суд у Вишгороді ухвалить передати дві області Угорщині і три — Польщі? Ми це зробимо і розведемо руками?
Ця справа пройшла непомітною в центральних українських ЗМІ, президент відбувся легким піар-переляком. Мені чомусь здається, що якби в сусідніх Чехії чи Польщі банк чинного президента допоміг перевести в готівку величезну суму сім’ї попереднього президента, який розстрілював учасників протесту в центрі столиці, був би грандіозний скандал.
Президентство Петра Порошенка принесло Україні безвіз із Євросоюзом і ось-ось принесе томос. За ці п’ять років у країну увійшли Ryanair, H&M, і ось-ось свій перший магазин відкриє IKEA. І це чудово.
Але хіба можуть модний трикотаж і дешеві шведські табуретки зрівнятися з відчуттям справедливості? Не просто верховенством права (rule of law), а відчуттям суспільної справедливості в ширшому сенсі? Думаю, що ні.
Нещодавно у себе на сторінці в Фейсбуці я поіронізував над бажанням євробляхерів висунути свого кандидата в президенти, додавши, що це смішно. Один із коментаторів запитав, чому мені не смішно “про мільярд бюджетних гривень в іменний фонд президента, мільярдні схеми на електроенергії та в Центренерго”. За суттю він мав на увазі: чому їм можна таке, а нам не можна навіть розвалюху без розмитнення пригнати? І дійсно — чому?
П’ять років президента Петра Порошенка не задовольнили основного запиту, який призвів до потрясінь 2014 року і який, як і раніше, є головною проблемою країни, — в Україні не з’явилася система забезпечення справедливості. І немає жодних помітних спроб її створити.
Система забезпечення справедливості — це можливість добре заробляти менеджерам і підприємцям, а не тим, хто пиляє бюджет і лобіює промислові групи в парламенті. Це можливість виграти в суді для тих, хто насправді правий. Це неминучість покарання для мародерів часів Януковича і тих, хто патрає держкомпанії для наповнення партійних бюджетів зараз. Це припинення практики рекету бізнесменів співробітниками СБУ і здачі цілих областей в концесію місцевим елітам в обмін на політичну лояльність і голоси.
Система забезпечення справедливості — це фундаментальна річ, яка приводить в економіку десятки мільярдів доларів іноземних і внутрішніх інвестицій і залучає до змін велику кількість талановитих людей.
Це велика і правильна гра по-крупному. А не балансування між різними групами впливу і боротьба за передвиборний рейтинг.
Зрозуміло, що за п’ять років таку систему створити непросто. Але потрібно хоча б намагатися. І як мінімум не допомагати легалізувати вкрадені мільярди сім’ї клептомана, який розстріляв сотню осіб на головній площі столиці.
Колонку опубліковано в журналі Новое Время від 6 грудня 2018 року. Републікацію повної версії тексту заборонено
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
