Джордж Церетелі
президент Парламентської асамблеї ОБСЄ
Путін сам собі шкодить
У дефіциті лідерства в Європі та США сумнівів немає, але російський авантюризм створив негативні наслідки і для влади Путіна
Вважається, що російський президент Володимир Путін грає на міжнародній арені в шахи, в той час як лідери Заходу – у шашки. Його офіційну появу серед інших світових лідерів на саміті G20 у Буенос-Айресі та вшанування сторіччя завершення Першої світової війни в Парижі дехто розцінив, як ще один доказ того, що Путін повертає Росії статус наддержави. Через захоплення земель у сусідній Україні та Грузії, велику військову інтервенцію у Сирії та дезінформаційні кампанії, колишній працівник КГБ напевне повернув своїй країні міжнародну важливість. Нещодавній розвиток ситуації в Азовському морі, здається, позначив іншу тактичну перемогу, що матиме великі потенційні наслідки. Та все ж, чи мали ці кроки якісь заплановані стратегічні результати? Чи справді Путін є майстерним стратегом, що користується нещасними європейськими та американськими лідерами?
У дефіциті лідерства в Європі та США сумнівів немає, але російський авантюризм призвів до негативних наслідків і для влади Путіна. Здається, серед них і незворотний розрив з сусідньою Україною, століттями спорідненою як соціально, так і культурно. Наслідком також стали посилені санкції проти РФ та спад популярності Путіна до найнижчого рівня з часів російської анексії Криму в 2014-му.
У жовтні спеціальний представник США з питань України Курт Волкер зазначив: «Сьогодні Україна є більш об’єднаною, більш національною, більш орієнтованою назустріч Європі, НАТО та Заходу, ніж будь-коли раніше, і це є прямим результатом російської інтервенції в Україну». Існує повно підтверджень словам Волкера, включаючи серйозне збільшення українцями підтримки вступу до НАТО, так само як і стрімкі зміни громадської думки щодо Росії. Від початку конфлікту ЄС став найбільшим торговельним партнером України.
Путін нічого не зробив, щоб досягти більш світлого майбутнього для Росії
11 жовтня Вселенський патріарх Константинополя подарував незалежність Українській православній церкві, відділивши її від російської – вперше з 1686 року. І хоча це делікатне питання має свої нюанси, такий розрив став ударом по Москві, яка самовпевнено вважала себе центром православного християнства, а заразом і по міфу, в якому Путін увіковічував Росію як захисника «русского мира». І це демонструє ще один важливий, хоч і символічний, крок України на вихід зі столітньої тіні її північних сусідів – зокрема, через те, що Російську православну церкву роками розглядали як близького партнера Кремля з розповсюдження урядової пропаганди. Хоч може йому і вдалось забрати кримський півострів та заблокувати Україну від вступу в НАТО чи приєднання до ЄС у близькому майбутньому, Путін ввійде в історію як лідер Росії, який штовхнув Україну до фінального розриву політичних, культурних і релігійних зв’язків із, як вважається, братською нацією.
Оскільки російські вартові на сторожі, одним із головних стратегічних завдань Путіна було посіяти розбрат та роз’єднання поміж націй ЄС та НАТО. Втім, згідно з вересневим опитуванням Eurobarometer – де учасниками є представники усіх 28 країн ЄС – 66% респондентів сказали, що віддали би свій голос за те, щоб їхня країна залишилась у ЄС, і лише 17% відповіли, що проголосували би за вихід. Більше того, 68% респондентів вважають, що їхня країна отримала переваги від членства в ЄС, що є найвищим показником з часів 1983 року.
Що стосується відносин з Росією, то ЄС продовжує вводити санкції, пов’язані з Україною. Лише Італія заграє з ідеєю покласти край санкціям – ймовірно, принаймні щоб десь хоча б частково здійснювати вплив у Брюсселі порівняно з іншими питаннями. Після спроби отруїти колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля та його доньку Юлії цього березня у Великобританії країни Заходу продемонстрували єдність, засудивши замах на вбивство на території іншої держави. 15 жовтня Європейська Рада затвердив новий санкційний режим, спрямований проти використання та розвитку хімічної зброї, що включає замороження активів та заборону віз. Після повідомлення про те, що російські агенти намагались зламати захисну мережу Організації з заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) в квітні, на зібранні Європейської Ради цього жовтня її члени закликали «надалі посилювати опір та стійкість ЄС, та відповіді на гібридні та кіберзагрози, так само як і хімічні, біологічні, радіологічні та ядерні».
В результаті спроба вбивства Скрипаля, а потім кібератака на ОЗХЗ, призвела до спільної та сильної відповіді – особливо за стандартами ЄС, та ще більше ізолювала чи навіть зганьбила Кремль. Нещодавні фіктивні вибори на сході України призвели до введення санкцій проти ще дев’ятьох людей з боку ЄС. Тим часом санкції США щодо цілої низки питань, так само як і привид нових санкцій, продовжують висіти над російськими компаніями.
Попри те, що Кремль старався нав’язати думку, що західні санкції не стали ефективними, цифри говорять про інше. Дослідження Bloomberg Economics підрахувало, що за останні чотири роки санкції США та ЄС коштували Росії 6% ВВП. Опитування PwC російських високопосадовців показало: 59% з них вважають, що західні санкції нашкодили економіці. І згідно з іншим опитуванням, 86% великих російських компаній, що працюють у найбільших секторах економіки, «серйозно занепокоєні» можливим розширенням американських санкцій в найближчому майбутньому.
Російська економічна безпомічність посилюється і через відсутність ефективної стратегії з боку Путіна. Реальні доходи продовжують падати, а нещодавнє рішення реалізувати план з підвищення пенсійного віку викликало глибоке несхвалення та широкі протести.
Опитування дослідницького центру, близького до Кремля, показало, що тільки 45% росіян проголосували би за Путіна – порівняно з 67%, які стверджували це на початку 2018 року, що є одним із найменших показників підтримки, які отримував російський правитель за останнє десятиліття. Можливо, саме вражаючий успіх Путіна всередині країни і призвів до того, що останній може випередити Йосипа Сталіна за тривалістю правління.
Протягом своєї щорічної промови щодо питань зовнішньої політики, Путін заявив: «Формувати напругу та істерику – це не наш шлях…Ми ні для кого не створюємо проблем». Залишмо осторонь абсолютну абсурдність цього твердження: справа в тому, що Путін створив досить багато проблем собі. Путін напевне користувався європейською та американською нерішучістю, а також браком політичної узгодженості, щоб отримувати перемоги короткі, та на середню перспективу. І він продовжує використовувати дезінформацію та заперечення, щоб збільшити ефект. Тим не менш у всіх питаннях з ЄС та США – а таких повно, що є нормальним для будь-якої демократії, де існує політичний плюралізм – Путін нічого не зробив, щоб досягти більш світлого майбутнього для Росії. Оскільки незадоволення всередині країни затяжне та навіть поглиблюється, він, ймовірно, спробує докласти свою руку до подальших іноземних інтервенцій, як військових, так й інших. Зрештою, як він сам нещодавно сказав, відповідаючи на питання щодо України: «Війна завжди допомагає приховувати провали в економічній і соціальній політиці».
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонокAtlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене
Оригінал опубліковано на Atlantic Council
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
