Іван Яковина
Кореспондент НВ
Майбутнє наступає. Що насправді відбувається у Франції
Головним сюжетом світових новин поступово стає ситуація у Франції, де не зупиняються антиурядові демонстрації
Там уже з’явилася традиція: люди з усіх куточків країни кожні вихідні з’їжджаються до великих міст, в основному, звісно, до Парижа, де проводять масові акції протесту.
Перед цими вихідними я думав, що маніфестації поступово будуть затихати. По-перше, уряд виконав головну вимогу маніфестантів і відмовився від підвищення паливного податку. По-друге, влада зміцнила поліцію, дала їй нових людей і техніку, тому вона отримала можливість діяти рішучіше.
Але я виявився не правий. Рішучі і навіть агресивні дії поліцейських тільки посилили опір. Всю Францію підняли дибки кадри, де поліцейські поставили на коліна півтори сотні учнів одного з місцевих ліцеїв.
Для волелюбних французів це пряма образа, справжній заклик виходити на боротьбу проти антидемократичного режиму. Крім того, в суботу поліція масово застосувала силу. У зіткненнях з нею постраждало понад 70 осіб: там є і побиті, і поранені.
Після такого протести не тільки не припинилися, але і обіцяють стати активнішими. Але водночас не дуже зрозуміло, чого ще вони хочуть. Річ у тім, що рух “жовтих жилетів” є підкреслено антиполітичним. Він заперечує зв’язок з будь-якою політичною партією. Активісти не дають ні правим, ні лівим, ні навіть профспілкам говорити від свого імені.
Напомаджений Макрон зі своїм золотим сервізом не знає, що робити з маніфестантами
Навіть більше, коли в їхньому власному середовищі з’являється хтось особливо балакучий і починає пояснювати журналістам, чого ж хочуть ці люди, всі інші в один голос заявляють: ця людина говорить тільки за себе. Лідерів тут немає, вона нікого не представляє. Відповідно, єдиного списку вимог теж немає. Кожна група учасників протесту і навіть кожна людина вільна відстоювати якісь власні інтереси.
Як наслідок, в інтернеті гуляють найрізноманітніші списки вимог. Офіційними вони не є, але й ніхто їх не спростовує. Тобто, ніхто точно не знає, чого хочуть учасники протесту. Однак – і це незбагненний парадокс – їх підтримує приблизно 70% жителів країни, тобто переважна більшість.
Влада опинилася у вкрай складній ситуації. Незрозуміло, з ким тут можна домовитися, з ким знайти компроміс, кого залякати, кого (можливо) посадити або купити. Просто бити і розганяти цих людей – це як бити і розганяти цифри власного рейтингу. Народ, дивлячись на таке, лише сильніше починає ненавидіти президента і уряд. Уже зараз рейтинг Еммануеля Макрона скотився до позначки приблизно 20%.
Оглядачі головних світових газет і телеканалів зараз сушать голови: “Що це за рух такий? Чого вони хочуть? Що взагалі відбувається?”. Відповіді дуже різні. Там і дурість Макрона згадують, і міграційну кризу, і захід соціальної держави, і “руку Москви”, звичайно. Але, як мені здається, тут дещо інше.
Виступлю зі своєю версією. Ми бачимо перше зіткнення наявної світової капіталістичної системи зі світом майбутнього, що наступає. У майбутньому люди, ось ці от бунтівні французи, – нікому не потрібні. Професії середнього класу і небагатих людей зникають. Робочі на фабриках, шахтарі, фермери, водії, продавці, співробітники банків, клерки в офісах тощо перестають бути цінними членами суспільства. Їх дедалі простіше замінити або іммігрантами, або взагалі роботами.
За капіталізму ці люди потрібні були для експлуатації їхньої праці. Вони повинні були гнути спину на заводах і фабриках – на радість жадібному буржуєві у моноклі і в циліндрі. Зараз він спокійно і без них може обійтися. По Франції і по всьому світу йдуть масові звільнення. Зарплати людям платити більше не треба, бізнес починає приносити своїм власникам просто космічний прибуток.
Оскільки у покупців своїх грошей все менше, банки роздають їм кредити. У простих людей швидко накопичуються борги. У страху перед цими боргами людина готова працювати за копійки на будь-якій роботі. Що ми отримуємо? Багаті стрімко багатіють, а бідні (і середній клас, що дуже важливо) – так само швидко бідніють.
Але це не катастрофа. Рецепт відновлення і підтримання справедливості в суспільстві є, він існує і добре відомий. Називається – податки. Щоб усі нові багатства не скупчувалися в однієї, маленької групи людей, вони повинні платити більше, ніж усі інші.
У нормальній державі ці податки йдуть на благо всіх людей: йдуть на медицину, освіту, безпеку, допомогу хворим, пенсії старим, на будівництво доріг мостів тощо. Але що робить Еммануель Макрон, коли приходить до влади? Він скасовує податки на багатих і багатство. Те ж саме, до речі, у себе, в Америці, робить і Дональд Трамп, але це окрема історія.
Це не дивно. Макрон сам мільйонер, та й до влади він прийшов завдяки підтримці великого бізнесу. Не буде ж він сам себе і своїх друзів мільйонерів і мільярдерів карати! Однак Макрону треба платити армії, поліції, всьому державному апарату і собі коханому (він, наприклад, державним коштом собі додому сервіз купив за півмільйона євро). А ще паради! Він президент Франції і дуже любить, просто обожнює військові паради і подібну показуху. Крім того, він постійно фарбує собі обличчя, без гриму на людях не з’являється. На послуги візажиста Макрон витрачає кілька тисяч євро на місяць.
Гроші ці десь брати треба. Надрукувати їх він не може, у багатьох він їх брати не хоче, тому платять бідні і середній клас. Від введеного Макроном податку на паливо постраждали саме вони. І це тільки початок, далі буде гірше.
З розвитком комп’ютерів і збільшенням міграції середній і робітничий клас у Франції і в інших розвинених країнах стає все менш і менш потрібним. Шансів знайти хорошу роботу і нормально заробляти у людей буде все менше. Саме тому серед демонстрантів найчастіше звучать ліві економічні вимоги. Вони хочуть підвищення мінімальної зарплати, пенсій, будівництва недорогого житла, підвищення якості освіти, медицини та інфраструктури.
У політиці вони хочуть зменшити вплив нинішніх еліт, розв’язувати максимальну кількість питань на референдумах, а не в парламенті чи в уряді, а також серйозно обмежити імміграцію. Там є ще безліч інших вимог. Через відсутність лідерів або якогось комітету всі вони – неофіційні.
Але якщо зробити дуже загальний вигляд, то в економіці маніфестанти хочуть більш справедливого розподілу доходів – як у Скандинавії. А в політиці – підвищення ролі простої людини. У всьому світі це називається поганим словом “популізм”. Його дуже бояться політичні еліти всіх країн. І ви знаєте, по-моєму, він перемагає!
Щоб впоратися з популізмом, щоб старий світ не програв новому, потрібен сильний і впевнений у собі лідер з консервативними поглядами. Свого часу такими лідерами стали Рональд Рейган і Маргарет Тетчер.
Але зараз у США править клоун Трамп, у Німеччині Ангела Меркель пішла з поста глави своєї партії і, ймовірно, покине пост канцлера. У Великобританії влада жалюгідної Терези Мей висить на волосині, а у Франції напомаджений Макрон зі своїм золотим сервізом не знає, що робити з маніфестантами. Схоже, що світу доведеться звикати жити в новій реальності.
Більше світових новин у відеоблозі Івана Яковини:
