Ірина Сєрова
політичний консультант, кандидат юридичних наук
Як протести змінили світ
Сьогодні, 17:37
4
Болісна, конфліктна і глобальна трансформація інституту влади неминуча
Останні 8-9 років світ зіштовхується з раніше невідомим суспільно-політичним явищем. Протести в Іспанії, Греції, акція Occupy Wall Street-2011, Революція гідності в Україні, «жовті жилети» у Франції, та ще чимало інших дрібних мітингів у багатьох країнах – все це прояви одного новітнього феномену, хоч і у різних варіаціях. І ім’я йому – мережеві рухи.
/*googletag.cmd.push(function() { googletag.display(‘div-gpt-ad-1536739319652-0-mob’); });*/
Що це за явище?
У ньому політики та різного рівня аналітики проглядали руки Держдепу, Кремля, Всесвітнього уряду тощо. Та оцінювати це явище так, наче воно кимось повністю зрежисоване, значить мати примітивну логіку мислення. Це все одно, що бути переконаним у тому, що космічна ракета переміщується завдяки вітру.
Що насправді об’єднує всі ці рухи? Вони виникають в соціальних мережах (принаймні їх перший поштовх), швидко розростаються, не мають єдиного лідера, центра і жорсткої структури, що не локалізуються і часто анонімні. Натомість вони мають одну спільну чи декілька ідей або змістовний концепт, використовують креативне і проектне мислення, поділ відповідальності та сповідують принцип відкритості комунікацій – коли кожен має доступ до інформації, і пов’язаний одне з одним.
/*googletag.cmd.push(function() { googletag.display(‘div-gpt-ad-1536828443963-0-mob’); });*/
Світ вступає в абсолютно нову епоху розчарування старими методами
Якщо хоча б один із цих критеріїв трансформується – наприклад, починає монополізуватися інформація, з’являється лідер із політичними амбіціями чи в процес втручаються старі політичні партії – мережевий рух відразу втрачає свою силу і зникає. Або перетворюється на звичайний політичний, і незмінно включається в боротьбу за владу старими, традиційними методами.
Розчарування старою демократією
Влада залежна від можливості контролювати не тільки інформацію, але і комунікацію між людьми. Тим часом сучасні уряди втрачають цей контроль: люди вчаться самостійно інформувати одне одного і координувати свої дії через інтернет, утворюючи потужні рухи проти застарілих соціальних інститутів.
Один із «передвісників» мережевого суспільства Мануель Кастельс доволі чітко пояснює першопричину виникнення таких політичних мережевих рухів. «Значна частина громадян розвинених країн Європи і Америки – від третини до половини населення, згодні з ідеями протестних рухів, хоча і не обов’язково готові в них брати участь. І це значить, що політичні системи повинні ставати більш відкритими. Політики не можуть більше бути окремою кастою, ізольованою від решти суспільства».
Світ вступає в абсолютно нову епоху розчарування старими методами політики та демократії, які передусім традиційно передбачають голосування на виборах кожні 4-5 років. Зараз ми просунулися вперед у комунікаціях та швидкості розповсюдження інформації, але людство поки немає нових демократичний інститутів, адекватних епосі інтернету та мереж.
Можна навіть спрогнозувати, що протягом наступних 10-20 років глобальний конфлікт буде відбуватись не за цивілізаційною, імперською чи релігійною ознакою, а саме за ознакою старих і нових структур, що діють за абсолютно інакшою логікою. І для державних інститутів усіх країн цивілізованого світу це величезний виклик. Зараз вкрай необхідно осмислити ці тенденції і перетворитися у відповідності з глобальними змінами. Тому що це питання виживання.
Методи боротьби
Держава у вигляді традиційного бюрократичного інституту чи партійних рухів старого формату не може ефективно протистояти новим викликам. Разом з тим, бюрократія прагне максимально контролювати соціальний і політичний простір. І в деяких випадках їй це вдається. Інтуїтивно стара бюрократія знайшла наявні «слабкі місця» мережевих рухів і активно їх використовує.
Щоб звести нанівець мережевий рух, наразі використовують чотири універсальні методи:
1.Структурувати рух, втягнути його в бюрократичні правила, вбудувати у власне «правове» поле, заформалізувати, зареєструвати юридично.
2.Запропонувати одному з активних ідеологів або учасників всіляку підтримку. Як тільки з’являється лідер – починається будівництво ієрархічної структури і вся мережева логіка руйнується.
3.Маргіналізувати. Щоб суспільний рух мав результат, потрібно щоб його ідеї пасивно підтримували хоча би 60% суспільства. Але якщо бюрократія, використовуючи підконтрольні ЗМІ, пробує спотворити вимоги або ореол маргинезу навколо руху –суспільна підтримка починає стрімко зменшуватись.
4.Використати весь каральний апарат для силового задушення протестів, які виникають з мереж. Але цього часто не досить: дія такого методу тимчасова, чи взагалі контрпродуктивна.
Втім, мережеві рухи можуть бути не тільки протестними. Вже існують спроби ввести їх в конструктивний формат. І тут слід згадати про онлайнові політичні спільноти GetUp і Avaaz Джеремі Гайманза, про якого в Україні відомо не багато, але у Давосі його визнали «молодим глобальним лідером». Йому вже на практиці вдається продемонструвати, що нова мережева влада може не тільки протестувати та руйнувати старе. Вона може за горизонтальним принципом об’єднувати великі спільноти людей навколо вирішення проблем. Вона відкрита, запрошує до участі і взаємозаохочує. Вона завантажує інформацію туди, де всі мають до неї доступ.
Замість післямови
Переважна більшість вітчизняних політичних діячів – до речі, незалежно від віку та наявності політичного досвіду – своїм примітивним мисленням та методами дуже далекі від розуміння глобальних трансформацій. Кожен з них бачить себе впливовим лідером, а деякі – мало не «рятівниками нації». Це протирічить самій логіці мережі та викликам часу.
Тому й українські політичні діячі користуються старими методами досягнення влади та ведення політичної боротьби. А система затягує і «перемелює». Розгублений український електорат не припиняє дивуватися, чому нові лідери так швидко стають подібними до старих та не здатні хоча б об’єднатись. Справедливості ради треба підкреслити, що в Європі ситуація трохи краща, проте також плачевна: там також домінують певні політичні «его». І цю тезу вчергове довела розгубленість перед «жовтими жилетами».
Криза змістів української політики особливо демонстративна у передвиборчий період. Як би не намагалися технологи вловити «хайпові» теми та вкласти їх у вуста своїх кандидатів, жоден з них навіть не уявляє, що вже протягом десятиріччя зіштовхнеться із зовсім іншими формами політики.
Чи готові? Безперечно ні. Чи зможе стара еліта контролювати мережеві рухи? Застосовуючи вищезазначені чотири методи – так. Але недовго.
Зараз ми маємо справу лише з прототипами. А мережеві рухи трансформуються і стрімко еволюціонують – значно швидше, ніж розуміє стара бюрократія. Відтак болісна, конфліктна і глобальна трансформація інституту влади неминуча.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
